Ми щиро вдячні пані Кунтнер за змістовну та емоційно насичену розмову, яка залишила глибоке розуміння у всіх присутніх того, що знання нашого минулого є надзвичайно цінним для кожного свідомого українця, особливо в цей складний для нашого народу час.
Поширюймо нашу історію, ділимося нею і протидіймо наративам "руського міру".
Україна - понад усе!
* * *
Він наступив їй чоботом на руки
Вона не розтулила кулаки.
Лежало тільце і терпіло муки.
Не відчувало біль, а лиш про хліб думки.
Паскуди чоботи сильніше надавили…
Дарині було років п'ять чи шість,
Її супротив уже втратив сили,
А виконавцем володіла злість.
Кілька зернят в малих, худих долонях
Могли її від голоду спасти...
Це був не хліб, простий звичайний сонях,
Якому вдалося із згуби прорости.
Дарина так його давно чекала,
Шукала ягідки та паросток знайшла.
Щодня водицею відтоді підливала,
Пісні співала й дуже берегла.
А як дозрів, хустиною закрила,
Не від птахів — від виконавців "крис".
І раз у день кілька зернят носила
Шанс на життя, цей від природи - приз.
Важко зітхнула тричі дівчинка і вмерла.
Шанс на життя забрав бездушний кат.
Його ж сімʼя не просто їла, жерла!
Дарині ж не віддав і двох зернят.
Вони й нам зараз землю рідну топчуть
Цей геноцид на мить не притихав.
Тепер ракетами вони нас вбити хочуть
Дивися, світе, ти раніш не знав.
І не один царьок у цьому винен,
А схиблений, жорстокий "руський мір"
Коли навіки він з землі святої згине,
Наступить спокій, світе, ти повір!
Людмила Кубряк
