×

Попередження

JFolder::files: шлях не є текою. Шлях: /homepages/40/d543683350/htdocs/clickandbuilds/Joomla/UkrSchuleCMS/images/Fotos/juvilejFranka
×

Повідомлення

There was a problem rendering your image gallery. Please make sure that the folder you are using in the Simple Image Gallery plugin tags exists and contains valid image files. The plugin could not locate the folder: images/Fotos/juvilejFranka

 fran

Більше цілої сотні років тому один видатний українець прогулювався віденськими вуличками, відвідував студії у Віденському університеті, заводив знайомства, пив каву… Тоді він і гадки не мав, скільки всього може змінитись протягом століття.
Іван Якович Франко – великий каменяр українського слова. 160 років тому він вперше побачив світ. І рівно 100 років тому світ його відпустив. Але музика його поезії, дух його слів та краса казки і досі напуває нас, даруючи відчуття народної гідності. Слово було його місією. Наша місія – пам’ятати.
І сьогодні у віденській «Уранії» - так-так, тій самій, що була спроектована Максом Фабіані і вперше відкрила свої двері у далекому 1910 році, - Українська суботня школа у місті Відень відсвяткувала свято останнього дзвоника – уже вшосте. Головна родзинка – концерт у великому концертному залі «Уранії», присвячений Івану Франку. До організації свята, окрім Українського культурно-освітнього центру імені Франка, засновника та організатора Суботньої Школи у Відні, долучилося Товариство української молоді в Австрії. А ще батьки і вчителі.
Ми всі дозволили собі пофантазувати: а що, якби наш майстер слова, Іван Франко, перенісся у сьогодення і отримав нагоду відвідати Відень…


Це місто вже давно перестало бути для його рідної землі столицею. Імперії відмирають, така їхня доля. Україна здобула омріяну незалежність. Але, як і багато років тому, українці змушені шукати для себе кращої долі за кордоном. Та культура і мова рідного краю перебуває з нами всюди по світі. А таланти українського народу приносять користь людству.
То, що ж побачив Франко у нас на гостині?
О, це ж його «Грицева наука», яка і сьогодні викликає щирий сміх у дітей та дорослих. Усі декорації створено дітьми. І загалом, художній гурток школи підготував неабияку виставку робіт своїх вихованців. Тут був і виступ Української музичної школи: фортепіано і гітара – класика і сучасність. Така наша еклектика. 
А ще танці. Відень без танців, як кава без кави. Ну, і хор. А як же! Хай би йому грець, як українці перестали співати. Наприкінці Івану Франку доручили надзвичайне відповідальне завдання – нагородити усіх діток медалями за навчання. Усі отримали дипломи. А ще у школі роздавали солодкі подарунки учням. Поет, певно, дуже здивувався. Адже, коли він вчився, вчителі часто-густо роздавали різки замість смаколиків.

Коли всі виступи завершились, стало навіть трохи сумно: попереду розлука довжиною у літо. Але ще трохи часу можна провести разом на святковому частуванні. Здалось, що канапки та солодощі також захопились святковим коловоротом, і намагались зачарувати своїм апетитним виглядом батьків.
Але найголовніше - українське слово. Як і сто років тому у Відні. І молоді, талановиті, освічені українці зберігають, плекають і несуть його у своєму серці, у своєму житті, у своїй пам’яті. А допоки живе наша пам’ять – буде жити наш дух.

(текст - Anna Dvornyk-Skerlyk, фотографії - Yulia Tymchuk та Denys Motornyy)

{gallery}Fotos/juvilejFranka{/gallery}

 
Beethovenplatz 1
1010 Wien